Сергій Шахматенко: Хочу послужити державі і людям…

Сергій Іванович Шахматенко йшов до свого життєвого успіху крок за кроком. Ініціативний та наполегливий, завжди дієвий та завзятий, він плідно працював на землі, розвивав свою справу, нарощував прибутки і займався благочинністю. Про таких, як він, говорять: це справжній господар! Він успішно випробовував себе в самих різних сферах бізнесу – і в громадському  харчуванні, і в торгівлі —  і завжди  на нього чекав успіх. Та все ж, зізнається  Сергій Іванович, більше за все його приваблювала праця на землі, де він теж мав добрі здобутки. Наразі він називає себе меценатом і волонтером, більше, ніж останні півроку, присвятив допомозі нашим бійцям-землякам, що воюють на східному фронті – годує, вдягає, взуває та озброює наших хлопців-вояків і вбачає в цьому найголовніше для себе завдання.

З якими ж думками, сподіваннями, надіями він іде до Верховної Ради?

— Йду на ці вибори із чистими та благородними думками. Я людина селянської закваски і звик  робити все ґрунтовно, не кидати на півдорозі. Знаю: весь мій час буде присвячений цій нелегкій роботі – роботі заради людей, заради майбутнього. Наразі дуже багато в нас проблем – починаючи із війни, незадовільного економічного стану країни тощо, тому твердо обіцяти щось зробити – наприклад, прокласти 30 км дороги і тому  подібне – це  було б  неправдою.

Сьогодні, як ніколи, потрібен державний підхід, а не «містєчкове» вирішення багатьох важливих проблем. Громади, які знаходяться на території Сахновщини, Зачепилівки, Краснограду, Лозової, чи де – інде, повинні отримувати максимальні  кошти від того, що вони заробляють, і самостійно розпоряджатись ними, тобто потрібен новий фінансовий механізм їх використання. До цього прагнуть і очільники міст та районів, бо, наприклад, щоб збудувати 20 м дороги, треба 4-5 місяців бігати з паперами. Сьогодні потрібно підняти рівень відповідальності виборних людей перед громадою. Вони повинні систематично  звітувати за свою роботу,  а схема використання коштів бюджету кожного населеного пункту повинна бути прозорою і, звісно, комп’ютеризованою. Тоді і на майбутніх виборах не потрібно буде ні за кого агітувати, бо за результатами роботи відразу буде видно, хто є хто…

— Сергіє Івановичу, Ви вже вдруге балотуєтесь в народні депутати. Що ж, на Ваш погляд, змінилось за останні два роки в нашій країні і в нашому виборчому окрузі?

Беззаперечно, що за цей час в Україні змінилось все: змінилась держава, змінились люди, їхні погляди на політику і політиків, в тому числі, і на кандидатів в народні депутати.  Люди нарешті зрозуміли, що весь депутатський корпус Верховної Ради  у своїй більшості не відповідає вимогам часу, мало того,  там  чомусь знаходяться  люди, які захищають інтереси іншої країни!

За цей час відбулась Революція Гідності, яка сколихнула   народ. Ми нібито прокинулись від довгої сплячки і нарешті відчули себе справжніми громадянами  своєї країни. Тож прийшов час  витравити, вичавити по краплині із себе раба, рабську психологію, яка заважає нам вільно висловлювати свої погляди, відстоювати власні позиції, чого б це не стосувалось.                                                                                     

Ми подивились, як може влада безвідповідально і брутально відноситись до нашої молоді, взагалі до своїх громадян. Це протистояння показало, що громадське суспільство в нас є і воно кріпне з кожним днем.

Молодь того ж віку, як і  наша країна,  зовсім по-іншому дивиться на своє майбутнє: їх сьогодні не влаштовують наші рецепти – рецепти старшого покоління, їх бачення можна назвати чисто європейським. Тож після таких змін в Україні і виборець теж повинен стати зовсім іншим.                                                                                             

Хочу підкреслити, що саме безвідповідальність політиків привела і до  війни, що точиться на сході. Підіграв  їм  наш сусід – Російська Федерація, яка вирішила спіймати гарну рибку в мутній воді…

Ми бачимо, що і колишній президент  так і не став справжнім гарантом Конституції, хоча і обіцяв це  у прямому ефірі телебачення – в цьому сенсі «покращення» так і не відбулось…

Сьогодні ми обов’язково повинні розібратись з тим, хто  ж  вбивав людей на Майдані, хто наймав тих убивць, хто платив їм ті криваві гроші. Народу врешті решт мають стати відомими  імена  депутатів, які на той час представляли провладну партію в парламенті і голосували за злочинні закони! Ім'я одного з них нам всім добре відоме.

Країна наша змінилась і в очах всього світу, який побачив, що українці мають свою  власну, незалежну думку,  що  бачать своє майбутнє не в Азії, не  з тією ж  Російською Федерацією, яку б, тим не  менш,  ми  з великим задоволенням запросили би разом іти до Європи.                                                                                            

Наша освічена молодь  бачить себе у вільній країні, де немає кордонів, де вони можуть  їздити по всьому світові, де заробітна плата і пенсії є найвищими в світі. Вони бачать себе у європейській співдружності.

Я особисто  – з першого дня, із першого віче до останнього – знаходився на Майдані з цією молоддю, дивився їм в обличчя, і перейнявся, загорівся  їх духом свободи.                                                                                              

На сьогодні  дуже добре розумію, що  життя, яке дав мені Господь, я готовий  віддати заради  ідей нашої молоді, заради їх майбутнього, заради майбутнього і моїх, і ваших дітей та онуків.

Ми, українці, мешканці нашої держави, маємо право на своє життя, на свою думку, на свою мову і культуру, при цьому тим, хто живе із нами поряд, ні в якому разі не забороняємо розвивати свою власну культуру. Я дуже сподіваюся, що вже найближчим часом  Україна  стане сильною і незалежною державою,  великою  і квітучою, по-справжньому європейською країною.

— На нашому 179-му виборчому окрузі рекордна кількість кандидатів в народні депутати – аж 14! Що Ви думаєте з цього приводу?

Давати комусь оцінки, робити якісь прогнози – справа достатньо невдячна, але треба все ж  зачепити такі аспекти: по-перше, хочу сказати два слова про діючого депутата, який вже пройшов не одну каденцію і на мою думку та думку багатьох моїх друзів та знайомих,  так і не надав якоїсь дієвої  допомоги нашому регіону.                                                                                                      

Подивимось хоча б на  Лозівський ковальско-механічний завод: судячи з усього, там не такі вже й гарні справи – добре відомий загалу  негативний приклад по бронетранспортерам, вироблених на ньому. Рахую, що найкраще, що може зробити наш діючий депутат – це повернутись на підприємство і зайнятись налагодженням виробництва.

Я ні до кого не відношусь упереджено, та  просто повинен  деяким депутатам задати питання про їх причетність до диктаторського Закону, що ухвалювався у Верховній Раді 16 січня 2014 року і який  став символом зради власного народу, символом минулої диктатури.                                                                                         

Хотілося б від депутата  чіткої відповіді, що ж спонукало його, народного обранця, який давав присягу на служіння  народові, до голосування за цей ганебний закон?  Він, до речі, приймався всупереч усіх правил  — простим  підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а його текст став доступним тільки після того, як депутати за нього проголосували. Ті законодавчі акти обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу  і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство.

Друге питання: радує, що політична активність мас зросла і дійсно з'явилось чимало  кандидатів в народні депутати, які щиро хочуть зробити для держави щось суттєве – ідуть і пропонують свої програми, методи їх втілення в життя тощо. Можливо, хтось якось  підкилимно  і переслідує свої  приватні інтереси, та цього не побачиш, поки людина не почне працювати у парламенті. Та одне мене трохи дивує: практично всі кандидати, крім мене, не є мешканцями виборчого округу – той  із Києва, інший із  Харкова…  Дехто з них,  будучи депутатами, на кожні наступні вибори обирають для себе новий виборчий округ – це не може не  насторожити! Та у нас, слава Богу, люди розумні, які все бачать і розуміють. Вони розберуться і віддадуть гілку першості  тому , хто на їх погляд,  насправді буде  захищати і відстоювати інтереси простих людей у майбутньому парламенті.

— А Ви вже думали, яким буде Ваш перший проект закону? Чого він буде стосуватись? І взагалі, кого чи що Ви  збираєтесь лобіювати у Верховній Раді?

Перший мій законопроект, який вже зараз я потихеньку напрацьовую, це законопроект для наших хлопців, які воюють в зоні АТО, які захищають нас на сході.

Я дуже хочу, щоб це був закон з великої букви, який надасть їм статус учасника бойових дій. В разі інвалідизації – захистить їхні родини, дасть їм можливість гідно, не на подачках, проживати своє життя.

Для цього  необхідно зробити один закон і ніколи його не змінювати. Військові повинні отримувати пристойну пенсію – відразу після демобілізації, а не колись потім, після багаторічної черги. Вже  на 2-3-й день після повернення із бойових дій  наші  героїчні вояки повинні отримувати квартиру, при необхідності – автомобіль. Їхні діти повинні мати право на безкоштовну освіту – невже це так багато для тих, хто ризикує власним життям заради незалежності країни?!                                                 

А якщо людина загинула, то його родина взагалі повинна бути обласканою державою, а не відкинута за межу бідності. Можливо, я занадто емоційно ставлюсь до цієї теми, але після постійного особистого спілкування  із цими хлопцями по — іншому просто не можу.                                                                                                      

Я проїхав усі шпиталі, де лежать наші поранені  бійці-земляки, продовжую з ними спілкуватись, коли вони  повертаються додому, до Лозової.                                         

Кожного тижня із нашого міста  їде на схід автобус з необхідними речами —  ми відправили їх вже більше, ніж на 1 млн. грн. Я знаю потреби кожного бійця: сьогодні, наприклад, потрібно купити його жінці дрова, допомогти із ліками – ми всім цим займаємось, і саме  на цій хвилі  виникло  рішення про мій перший законопроект.

— Сергіє Івановичу! Що  Ви хотіли б сказати своїм виборцям?

Вже більше, ніж півроку, я просинаюсь вночі, включаю телевізор і з тривогою дивлюсь на екран…                                        

Я, як людина віруюча, лягаючи спати, молюся за наших хлопців, щоб ніхто з них не загинув. Вранці я молюсь і за Україну, і за онуків, і за дітей. Я прошу у Господа Бога: дай нам миру! Не наказуй нас більше —  ми вже все зрозуміли!

Прохаю у Господа, щоб  люди, які  заблукали і зневірились,  не залишились байдужими і  не говорили, що від них нічого не залежить, бо сьогодні від них залежить все.  Щоб вони прийшли на дільниці, проголосували і обрали уряд, який  буде працювати на них. А ще я молю Бога, щоб не було 3-го, 4-го Майдану.  Настав час, коли влада повинна зрозуміти, що український  народ вже ні з ким  жартувати не збирається. Вже ніхто не дасть політикам цинічно використовувати народні маси у своїх політичних ігрищах.                                                                                              

Ми  – одна країна і повинні об’єднатись  навколо нашого майбутнього уряду, навколо Верховної Ради і головне, навколо Президента. Кожна політична сила повинна отримати на цих виборах те, на що вона заслуговує.                                                                                          

Хтось може дорікнути мені: легше  за все  когось критикувати! Та у нас у всіх  було достатньо часу побачити роботу окремих депутатів!..                                                                  

Я пишаюсь, що є членом команди – сильної команди для складних часів — яку очолює Арсеній  Яценюк. У мене було різне до нього ставлення, але сьогодні я бачу  в ньому серйозного державного мужа і  буду намагатись зайняти гідну нішу у цій команді, щоб не зганьбити своїх земляків, щоб вони пишались тим, що зробили вірний вибір.


Слава Україні!

 

Comments are closed.